Державні Традиції Предків – Національна Мережева Держава

Posted: Жовтень 25, 2014 in Загальне

1979089_652728151429387_1108582796_o

                                                                                                                        Наталка Сіренко 2013.р
Ця стаття має на меті поруйнувати традиційні уявлення і стереотипи про історію держав та їх розвиток. Вся офіційна історична наука створена людьми вихованими на стереотипах, які у наш час стали перепоною для виживання Білої раси. Заради Расового Організму необхідно змінити мислення та відкинути всі ворожі ідеологічні доктрини.

Корінні народи Європи втратили підстави вважати держави своїми. Завдяки демократії рівності та толерантності держави стали інструментом для знищення підвалин існування білих народів Європи. Є спільна проблема для всього Расового Організму білих людей — втрата (знецінення) держав, як захисників національних інтересів корінних народів. Навпаки, державні системи дуже агресивно і вороже ставляться до намагання Національних Організмів* захистити своє право на життя і на етнічну традиційну територію.
На даному етапі проблема виникла з державними системами. Держави створювались як “фортеці” для захисту народів. Але у наш час “фортеці” перетворились у в’язниці для народів. Державні системи з успіхом використовуються для обмеження прав корінних націй. Держава намагається маніпулювати поняттям нація, спотворюючи суть, пропагуючи вчення про нібито можливість існування політичної “нації”, яку можна механічно скласти з різнорасового і різноетнічного елементу.
Проблема з державами потребує швидкого вирішення.
Необхідно враховувати: у сучасному світі повстаннями, переворотами, захопленням влади у державному апараті, парламентськими методами боротьби, – результату не досягнути. Цього замало. Стандартний набір методів боротьби для захисту інтересів корінних білих націй більше не подіє. Тому необхідно переходити до принципово інших методів дії. Це – мережева дія (протистояння ворожим системам з допомогою методу рою).

Наше завдання полягає у:

  • швидкій зміні всього світового устрою заради виживання Расового Організму;
  • у звільненні Національних Організмів* від кайданів ворожих державних систем та побудови нових національних мережевих держав*** на основі передових технологій (Національної Хмари**, як методу управління Національним Організмом).

Спочатку визначимо у якій державній традиції ми живемо тому, що саме сучасна державна традиція стала такою проблемною.
Безперечно — це  традиція римської державності. Це традиція імперської держави переобтяженої бюрократичним апаратом та каральними органами. Так як нижче будуть описуватися відмінності стандартної держави і мережевої держави необхідно обумовити терміном державу, що є ворожою у своїй суті Національним Організмам. Назвемо її бюрократичною державою.

Римські традиції не були єдиними традиціями державності у Європі. Окрім держави імперського типу існували і інші, відмінні держави. Це були незнані сучасному громадянину альтернативні форми державного та суспільного устрою. Ці держави були створені для Національних Організмів. Вони виключали будь-яку загрозу для існування та життя корінних націй.  Тому традиції національних держав можуть стати порятунком для білої раси. Це альтернативний шлях по якому необхідно спрямувати людину заради виживання народів білої раси.
Щоб зрозуміти що це за державний устрій необхідно повернутись десь на 2000-1500 років у історичному часі, до того, як альтернативні державні системи були знищені.
Альтернативні державні системи були розповсюджені на всіх просторах, де проживали нащадки арійців.
З історії ми знаємо, що арійці жили племенами, які часто утворювали союзи племен. Та чи існувало у ті часи поняття “нація”?

Слово “нація” походить від латинського natio (рід, плем’я). …у Давньому Римі “націями” називали групи чужинців з певного регіону, зазвичай об’єднаних кровними зв’язками, які не мали таких прав, якими були наділені громадяни Риму” (Connor W. A Nation is a Nation, is a State, is an Ethnic Group, is a …// Hutchinson J. and Smith A. (eds.) Nationalism. Oxford; New York, 1994. P. 38)

Отже, плем’я з латини перекладається як нація.

У своїх промовах Цицерон називав “націями” віддалені і “варварські” народи. Подібне розуміння націй знаходимо у Салюстія та Ієронімуса.” (Г. Касьянов Теорії нації та націоналізму Київ. “Либідь” 1999. ст. 31)

З цих даних видно, що громадяни Римської імперії, 2000 років тому, усвідомлювали, що навколишні народи живуть націями. Тому у подальшому тексті, задля уникнення плутанини у термінах, буду вживати не племінні союзи а національні союзи.

Щоб зрозуміти принцип побудови і функціонування суспільно-державних інституцій націй древності необхідно відкинути стереотипи закладені школою про примітивних предків і соціальні стосунки ледве чи не на рівні первісного стада. Національні об’єднання, які утворювали національні держави, були дуже розвинутою прогресивною формою держав, навіть за сучасними стандартами.

Держави націй і національних союзів були принципово відмінні від сучасних держав. Безперечно, грецькі римські та арабські джерела тих часів визнають за національними союзами право на назву держава. Наприклад:

… нам звеліли переказати гунському цареві, мовляв, хай не вимагає, щоб до нього виряджали послами сановників найвищого рангу, бо цього не бувало ні за його, Аттілиних предків, ні за давніших правителів Скіфської держави.” (Дестунись Г.С. Сказанія Приска Панийскаго/ Учения записки второго отд. Императорськой Академіи Наукь. – Спб, 1861. – Кн. VII, вип. І. – Урив. 8. – С.33 )

Так само Йордан, аль-Масуді, Ібн-Даст, Саксон Граматик, Птолемей, Геродот та ін. вживають слово держава щодо національних союзів скіфів, сарматів, гунів, антів тощо. А керівників націй називають королями, царями, рексами, каганами…

Щоб проаналізувати державно-суспільний лад наших арійських предків звернемося до джерел. З описів іноземних мандрівників та істориків ми можемо побачити велику схожість націй тих часів до прогресивних форм існування соціальних громадянських систем – мереж. Зв’язки між людьми були переважно горизонтальними. Для військового стану додавались і вертикальні (ієрархічні). Люди об’єднувались у спільноти (нації) за етнічним принципом для вирішення своїх нагальних проблем. Обирали лідерів для координації дій. За необхідністю, декілька або більше націй, об’єднувались для досягнення спільної мети.

Досягнутому скіфами розвитку відповідала й організація уп­ равління у формі воєнної демократії. Найважливіші питання роз­ глядалися на народних зборах воїнів. Великий вплив мали ради родових старійшин, і передусім союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вож­дям — царям, які очолювали скіфське військо під час походів. … кандидатури царя і його спадкоємця затверджувалися народними зборами.
Війна скіфів із військами перського царя Дарія І в 514—513 pp. до н. є. За Геродотом, скіфське військо, що вступило в боротьбу з персами, складалося з трьох основних угруповань, кожне очолював свій військовий проводир — цар. Один із царів, на ім’я Іданфірс, вважався головним, і йому підкорялася решта вождів. У цій боротьбі … скіфи царські, ви­ ступили на захист усього союзу
(Хазанов А. М. Социальная история скифов: Основные проблемы развития древних кочевников евразийских степей. — М., 1975. — С. 30. )

Отже, бачимо тут описані спільноти людей на чолі яких був обраний лідер з найкращих сімей національної еліти. При доцільності та згоді національної спільноти, влада могла перейти до його нащадка. Керівників націй греки називали царями. По іншому вони не могли ідентифікувати лідерів національних спільнот.

Найменування «сармати» — збірна назва різних пле­мен, серед яких основними були аорси, сіраки, роксолани, язиги, алани, котрі очолювали великі союзи племен… “(Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький Е.Дайборода та ін. — К., 1997. — С. 353. )

Постійні війни, що їх вели сармати, посилили владу вождя — «царя», навколо якого групувалася військова дру­жина. Вже в останні століття до н. є. сармати являли собою велику політичну і воєнну силу. Вони вели дипломатичні переговори з гла­вами європейських держав, брали участь у міжнародних договорах та воєнних союзах.Проте родоплемінний лад у сарматів утримува­вся досить стійко, і у своєму політичному розвитку вони не пе­рейшли до створення єдиної держави” ( История Украинской ССР: В 10 т. — К, 1981. — Т. 1. ^0?І98. р № 1. — С. 33.)

Тут історик з ХХ ст. під словосполученням “родоплемінний лад” розуміє національні союзи, об’єднання національних мереж. Сучасна соціологічна наука доходить думки, що мережева дія є значно ефективнішою за дію ієрархічної організації. Саме з причин більшої ефективності мережевих спільнот, у сарматів була відсутня мотивація переходити до створення держави типу імперської, обтяженої бюрократичним апаратом, корупцією та не інтегрованими іншорасовими елементами.
За історичними даними германські племена також жили національними союзами схожими на мережеві спільноти. Багато родів та сімей обєднувались в один Національний Організм.

Воно (плем’я) відділене від сусідніх племен широкими смугами пустищ, плем’я розпадалося на округи, округи — на сотні. Найважливішою спільнотою є рід, члени якого пов’язані спільним походженням. Він забезпечує своїм членам злагоду, захист і правосуддя. Відстоювання честі є, серед іншого, сакральним обов’язком роду (міжусобиці й кровна помста, що згодом заміняється на викуп), а не окремої особи.
Верховний орган — земельна громада (thing, ding), що збирається через однакові проміжки часу (збори війська). Князі вносять пропозиції, які народ може відхилити чи схвалити. Голосування (одностайно) проводиться з питань війни й миру, звільнень; в ролі суду земельна громада ухвалює рішення щодо святотатств, державної зради, військових злочинців та ганебних діянь. Вона виганяє злочинця з громади, виносить смертний вирок та призначає способ його виконання.
На чолі племен східних германців стоять королі (сакральні, військові та судові фунуції). Племена без королів (західні германці, які оформлюються в королівство лише пізніше) обирають під час війни герцогів з ариситократичного прошарку: вирішальними є не походження, а завзятість. Королі, герцоги та знать мають право утримувати почет (спершу юнаки для військової підготовки, згодом досвідчені воїни, котрі присягнули на життя і смерть).
Кіндер Г., Хільгеман В. «Всесвітня історія: dtv-Atlas»:Пер. з нім. — К.:Знання-Прес, 2001.

Те саме історики кажуть про кельтів.

Як і в інших стародавніх народів, основними ланками соціальної організації кельтів були сім’я, рід, плем’я (нація) та об’єднання племен (націй)…

…ядром кельтської соціальної організації були невеликі поселення, подібні до тих, де жили ірландські роди або великі родини (fine). Кілька таких великих родин утворювали плем’я або туат (tuath) — «тридцять сотень» військовозобов’язаних чоловіків та членів їх сімей. На чолі туату стояв король, і кілька туатів могли утворювати військово-політичне об’єднання. Припускають, що на континенті еквівалентними ірландським туатам були паги (pagus), неодноразово згадувані у творі Цезаря. Паги мали своїх вождів, вшановували власних племінних Богів, а під час війни діяли як окремі бойові одиниці. Кілька пагів (до 4-х) утворювали об’єднання племен, що у творі Цезаря носить назву populus, «народ». В Галлії у І ст. до н. е. нараховувалося 64 племінних утворення, які об’єднували близько 500 пагів, за чисельності населення близько 10 мільйонів чоловік…” Шкунаев С. Община и общество западных кельтов. — М., 1989.

Принаймні до І ст. до н. е. основою політичної організації кельтів був чіфдом — група общин, підпорядкованих верховному керівнику, який опікувався захистом всіх національних спільнот та організацією виробничого процесу. З цього прикладу ми можемо побачити, що європейці вже давно знали спосіб організації суспільного устрою та спосіб війни, який сьогодні науковці називають новим винаходом і найкращим методом для досягнення цілей – це метод рою.

Схожі дані надходять до нас і про нащадків скіфів та сарматів – жителів Русі.

Країна Рус. Це величезна земля і в ній багато міст (поселень). Між містами там дуже великі відстані. Там живе великий народ з числа язичницьких. І нема в них закона і немає царя, якому б вони всі підкорялись.” (аль-Ганафі)

«Більшість їхніх (слов’янських) племен – язичники… Вони мають багато міст, а також [мають] церкви, де вішають дзвони, у які б’ють молотками, подібно до того як в нас християни б’ють билом у дошку… З цих племен [слов’ян] одне мало раніше владу [над ними усіма]. Його царя звали Маджак (Махак), а само плем’я звалося валінана (валіяна). Цьому племені в давнину підкорялися усі слов’янські племена, бо верховна влада була в нього й інші царі виконували його волю… Плем’я це є одним з корінних племен слов’янських воно [і нині] шанується між їхніми племенами, і [раніше] мало зверхність серед них. Потім же почалися чвари між племенами, порядок був порушений, вони поділилися на окремі клани й кожне плем’я обрало собі [особливого й незалежного] правителя». (аль-Масуді)

Куйа(в)а – місто русів найближче [серед їхніх міст] до [землі] мусульман. Це місце приємне і там перебуває цар русів ”. (Худуд-ал-Алем)

Їх вождь коронується; вони йому підпорядковуються і від його наказів не ухиляються. Осідок його в середині країни слов’ян. Згадана вище особа, що звуть його “головою голів” , зветься в них Свят-малик (король); ця особа вища від жупана, бо той є тільки його намісником.” “Ібн-Даст” твір “Книга добрих скарбів” (В. Січинський. Чужинці про Україну. – К. 1992. – С. 16-20)

У спогадах арабів Київ (Київ – місто володаря володарів) описується як центральне місто великої кількості сильних націй.
Київ довгий історичний час був супротивником Римської імперії. І захищаючи право вільних Націй мати власні Національні Держави та Національну віру, київські володарі вели війни з Римом та Константинополем, знищили імперію Хозарський каганат, де елітою були іудеї. Тому, умовно, традицію побудови національної держави за принципами мережі, можна назвати київською традицією державотворення, яка протистояла римській імперській традиції.

Ми бачимо, що наші предки мали держави повністю відмінні від сучасних європейських.

  1.  Державного бюрократичного апарату в звичному вигляді у арійських індоєвропейських народів не існувало.
  2. Громади покладали обов’язок на національну еліту підтримувати правопорядок, захищати Націю від зовнішніх ворогів, будувати міждержавні стосунки тощо.
  3. Національні союзи могли керуватися радою багатьох або міг бути обраний один керівник. Нації утворювали союзи, приєднуватися до одних або до інших союзів. При потребі їх переформатовували. Держава дуже швидко міняла форми у залежності від бажання людей і необхідності. Державна система мала величезну гнучкість.
  4. Демократія була національною. Її можна назвати етнократією. Тобто, керувати Національним Організмом і державою могла тільки національна еліта. На відміну від Римської імперії, де імперська держава ставила за мету користуватись найкращими людськими ресурсами будь-якої національності та раси.
  5. Рівності учасників націй не було. Відповідальність, а також обов’язки по забезпеченню захисту і процвітання нації лежали на еліті. Тому рішення стосовно державних справ приймала еліта.
  6. Національна демократія була представницькою. За правовою наукою представницька демократія є складною формою демократії .

Якщо порівнювати національні держави з бюрократичними ми переконуємось, що для Національних Організмів, мережеві національні держави наших предків, були ідеальним варіантом. Вони допомагали зберегти національну та расову ідентичність. Вони інкорпорували інорідні елементи у Національний Організм повністю, якщо хтось виявляв бажання жити у національній державі однієї з європейських націй. Національні держави не були механічною збірнотою різнорасового та різноетнічного населення. Це убезпечувало від злочинності та корупції, від зловживання керівниками держави своїм становищем. Всі усвідомлювали зв’язок у Національному Організмі. Методи управління нацією були досконаліші, людяніші щодо населення на відміну від Римської імперії. У країні існувало справжнє народовладдя і відповідальність керівників за свою діяльність перед народом. Українська нація знає приклад схожої національної військової демократії XV-XVII ст. – це Запорізька Січ. Та Запорізька Січ – тільки відголосок минулих часів і все ж вона є прикладом для істориків та науковців ефективного управління завдяки військовій демократії.
Римська бюрократична традиція та київська традиція державотворення були двома різними підходами до побудови держави і організації життя людей. На певному історичному етапі, озброївшись християнською релігією, як ідеологічною зброєю, Римська імперія зуміла поневолити вільні європейські нації. Прийняття націями християнства, як державної релігії, зумовлювало обов’язкову зміну державно-політичного суспільного устрою. Тому зрозумілою була пропаганда спрямована на дискредитацію національних держав, як недосконалих і примітивних.
Причиною перемоги бюрократичного типу держав, над національними мережевими державами на певному історичному етапі, стала наявність бюрократичного апарату та каральних органів, органів примусу у бюрократичних державах. У давнину це була можливість швидше передавати інформацію, забезпечити більшу ефективність виконання завдань. Необхідність мати державу з роздутим бюрократичним апаратом і органами примусу базувалося відтоді на успішному виконанні нею поставлених завдань.
У ХХІ віці, з розвитком технологій, все змінилося. Інформація передається миттєво, між людьми можливий постійний зв’язок у реалі. Отримання даних у реальному часі про події та проблеми і миттєве їх вирішення. Натомість, бюрократія затягує вирішення питань, а то і взагалі блокує рішення суспільно-важливих проблем. Бюрократичні держави стали перепоною для вільного свободного життя націй. Бюрократичні держави заважають творчому розвитку людства. Вони стали інструментами для поневолення та знищення білих народів.
Ось як пояснював Пріскові Понтійському грек Адаміс, який жив у столиці гунів за часів Аттіли, своє рішення залишитися у національній державі гунів:
scythians-in-ancient-ukraine1-710x456
Я люблю скіфські звичаї… Ми часто воюємо, зате у мирний період втішаємося досконалим спокоєм і не боїмося втратити зі свого кревного майна. На моїй колишній батьківщині, в Римській імперії, володарюють тирани, а малодушні раби не зважуються навіть боронитися від них. Там нема ні правосуддя, ні рівності в державних податках, а сильніший душить слабшого”. (Дестуніс Д.С. Названа праця. – Урив. 8.)

Характеристика Римської імперії дуже нагадує сучасні бюрократичні держави, бо традиція та ж.
Чому заради виживання білі люди повинні перейти до дії методом рою та створення мережевих держав?
Для цього є важливі причини. Світом керує т. зв. Світовий уряд та Корпорації. Держави бюрократичні, у яких ми всі живемо, виконують роль жандармів. Вони призначені тримати народи під контролем, у покорі, поступово позбавити прав та свобод.
Безперспективно покладати сили ресурси і життя людей заради захоплення влади у якійсь окремій бюрократичній державі. Взяття влади у певній державі нічого не дає для Расового Організму. Бюрократичних держав дуже багато і вони є частинами однієї-єдиної імперії Світового уряду. Сили всіх держав, що залишились під контролем, будуть кинуті на придушення елементу, який вийшов з-під контролю.
Сподіватися на вибори, парламентські методи боротьби також не варто. Держави влаштовані таким чином, що прихід до влади непідконтрольних Світовому уряду сил, припустимо, через Президентські вибори, врівноважується антинаціональними силами у Парламенті, Кабміні тощо. Навіть якщо національні сили зможуть, завдяки виборам, обійняти всі гілки влади у державі, є безліч важелів підірвати економіку країни та поміняти керівництво держави. Світовий уряд завжди чинить подібними методами. Використовуючи держави, як механізми контролю, Світовий уряд намагається всі держави привести до одного знаменника. Тому відбувається боротьба за “демократію” у світі. Національні Організми білої раси стали заручниками, невільниками, у іграх Світового уряду та Корпорацій.

Завдяки політиці імперіалізму весь Організм Білої раси може зникнути.

Як вийти з цього становища та зберегти життя Національним Організмам білої раси? У наш час відбувається технологічний перехід. Використовуючи нові технології Національні Організми можуть вирватися з-під контролю, поламати систему, створити національні мережеві державні системи, які Світовий уряд не буде мати можливостей контролювати. Необхідно покинути беззмістовну боротьбу за посади у Урядах та Парламентах бюрократичних держав і почати створення мережевих держав Національних Організмів.

Для перемоги білим людям необхідно змінити свідомість і пам’ятати:

  • будь-яка бюрократична державна система є ворогом
  • будь-яка мережева спільнота білих людей є другом
  • світові глобальні релігії (не національні) використовуються для утримання свідомостей людини під контролем. Тому кожна глобальна релігія — зло.

Чим відрізняються мережеві національні держави від стандартних бюрократичних держав та як вони характеризуються.

Бюрократична держава:

  • наявність кордонів, чіткої окресленої території;
  • рівність;
  • загальне право голосу;
  • у державній території об’єднані всі особи та їх об’єднання незалежно від національності і раси;
  • управління з допомогою роздутого бюрократичного апарату, який вимагає величезних ресурсів для утримання;
  • наявність каральних органів.

Етнократична мережева держава:

  • неважливе місце проживання громадянина держави, локалізація Національного Організму відбувається на матірній території, але завдяки Національній Хмарі, враховується думка кожного учасника нації, де б він не перебував;
  • чіткі кордони відсутні;
  • нерівність, чим вища посада тим вища відповідальність;
  • право голосувати, право вирішувати долю нації необхідно довести;
  • управління потребує мінімальних ресурсів.

(Національні мережеві держави не матимуть необхідності чітко окреслювати територіальні кордони. Зосередження, локалізація Національного Організму буде на традиційних землях його проживання, але всі члени нації будуть мати можливість під`єднуватись до Національної Хмари, незалежно від місця знаходження людини на даний момент. Людина буде громадянином тієї держави, до Національної Хмари якої вони під`єднана. У бюджет тієї ж національної держави, на користь того ж Національного Організму, людина повинна сплачувати податки.
Натомість Расовий Організм повинен мати кордони. Представники інших рас не повинні масово проживати на етнічних територіях білих людей.)

У бюрократичних державах римської традиції зв’язок вертикальний. Накази та ініціатива надходять згори до пасивних низів. Тому держави побудовані за принципом вертикальних зв’язків вимагають роздутого бюрократичного апарату і карального апарату типу міліції/поліції.

У державах національних мережевих зв’язок горизонтальний. Люди діють у групі і вміють взаємодіяти разом. Держави створені за горизонтальним мережевим принципом вимагають гарного вміння людей самоорганізовуватися.
Таким чином колись жили наші предки арійці, у повному народовладді.

Адже племена ці, склавіни і анти, не управляються однією людиною, але здавна живуть в народоправ’ї, а тому у них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно. “ (Прокопій Кесарійський)

Мережеву державу також можна охарактеризувати як:

  • всеохоплююча;
  • не має чітких кордонів;
  • офіційна;
  • універсальна;
  • суверенна;
  • децентралізована;
  • керується з допомогою Національної Хмари;
  • державу складають не території а люди;
  • участь у Національній Хмарі, а отже і у державі є добровільною, але й стати учасником Хмари може тільки варта людина.

(Світоустрій майбутнього дає людині право зробити вибір на користь життя поза всілякими державами, але й держави не будуть мати зобов’язань стосовно людини не-громадянина)

Мережева держава — це особлива політична організація, яку творить Національний Організм. Вона володіє суверенітетом і Національною Хмарою, у котрій здійснюється координація дій учасників Національного Організму.
У мережевій державі людина глибше інтегрується у структуру держави, співпраця людина-держава відбувається на вищому рівні, кожна людина може самостійно впливати своєю дією та думкою на процеси, що відбуваються у державі, завдяки взаємодії з іншими людьми у Національній Хмарі.

Французький соціолог Жак Еллюль, що займається дослідженням пропаганди та соц. зв’язків, горизонтальну передачу інформації називає новим винаходом (Ellul J. Propaganda. The formation of men’s attitudes. – New York, 1965). Як бачимо, в наш час науковці доходить до думки про більшу продуктивність мережевих систем ніж вертикальних зв’язків.
Хоча найкращий варіант для побудови державної системи є майстерна сполука горизонтальних та вертикальних зв’язків. Наприклад, таку сполуку ми бачимо у Запорізькій Січі, військовому Ордені українців. Важливі справи вирішувалися загальним збором всіх козаків, але накази кошового, особливо у стані війни, виконувались. Дисципліна була жорсткою.
У чому перевага горизонтальних зв’язків та мережевої дії?

«В парадигмі війни знань стратегічна перевага залежить не від концентрації на фактах і числах, а від взаємно доповнюючого розуму тих, хто їх інтерпретує. Національно поширена можливість інтерпретації важить більше, ніж електронні інформаційні супершляхи». (Французський дослідник Філіпп Бомар)

Перевага мережевої держави у створенні та функціонуванні колективного розуму.

Отже, держави наших предків були надзвичайно схожі до мережевих спільнот, які науковці пропонують створювати сьогодні. Створення мережевих систем є єдиноможливим шляхом відвоювати свободу народам і людині.

Американський вчений Дж.Аркілла сформулював такі три правила:

  • ієрархіям важко боротися з мережами,
  • потрібні мережі, щоб воювати з мережами,
  • той, хто освоїть першим мережеві форми, буде мати суттєві переваги.(Arquilla J., Ronfeldt D. The advent of netwar. Ed. by J. Arquilla, D. Ronfeldt. // Networks and netwars. – Santa Monica, 2001)

Отже, мережі — це збереження Національних Організмів, свобода, прогресивні передові форми управління з використанням новітніх технологій, творчий розвиток націй та людини. Національною мережевою державою керують національні етнічні еліти. У мережі технології дають свободу.
Бюрократичні держави — поступова смерть білих народів, розклад Національних Організмів, агресивна політика імперіалізму, глобалізму. Рабство людей та народів, повний контроль над людиною з допомогою технологій. Керівництво держав підконтрольне Світовому уряду.

У часи розквіту арійських спільнот Расовий Організм білих людей жив за принципами мереж. Мережі – це природній спосіб організації будь-якої матерії або структури, від клітин мозку до Галактик Всесвіту. Сучасні технології дають можливості повернутись до традицій наших предків та створити ще досконаліші національні мережеві держави на основі Національних Хмар. Мережі — можливість вийти з-під контролю Світового Уряду зробити людину вільною, зберегти Расовий Організм.

Національний Організм* — високоорганізована етнічна національна спільнота.
Національна Хмара** – вид інфраструктури призначений для використання особами, які входять до певного Національного Організму
Мережева держава*** — це політична організація, яку творить Національний Організм. Вона володіє суверенітетом, має Національну Хмару, у котрій здійснюється координація дій учасників Національного Організму.

Advertisements

Коментарі закрито